Публикую интервью с фотографом, который посетил Индию. Интервью на украинском языке. Было опубликовано на сайте inlubny.com. Но здесь фотографий больше выложу. 

26 років, Лубни, КНУ ім.. Тараса Шевченко, факультет соціології та психології, фотограф.

Як давно ти займаєшся фотографією? З чого починав?

Тримаю камеру в руках я більше п’яти років, а серйозно займаюся фотографією лише три. У мене абсолютно звичайна історія початку. Все довелося робити самому, адже в Україні нажаль і досі немає жодного пристойного закладу де викладають фотографію сучасною мовою. Отже я багато читав, дивився чужі фото в Інтернеті та журналах. При перегляді художніх фільмів в першу чергу помічав операторську роботу. Зовсім скоро почав отримувати закази на фото зйомки, знову вчитися, відвідував майстер класи і багато іншого.

Які і де провів фото виставки?

За три роки я організував 9 фотовиставок, і встиг попрацювати фотографом у таких виданнях як: «MMR», «Дело», «Инвестгазета», «QP!».

Найважливіші виставки:
Серія “Запорожцы”. Осінь 2007г. Запоріжжя. Галерея Національного Союза Фотохудожників України,  Серія “Прыгай”. Літо 2008г. Київ. Галерея «Худ.Граф», Чайныи Дом, клуб «Медведик».
Серия “I promise to be happy”. Зима 2010г. Київ. Галерея «Худ.Граф», ресторан «Букинист».
Серия “Сука Любовь”. Весна 2010г. Київ. Арт-клуб «44».
Фотоконцерт с Sophie Villy. Осінь. Київ. 2010.Lavra Gallery.

Як ти потрапив в Індію? Яка була ціль поїздки?

Все почалося з роботи над авторським проектом “Правила життя” над яким я працював у вільний час. Це була серія фотографій про цікавих мені людей. Так склалося, що частину серії я знімав у київському храмі свідомості Крішни. Це дійсно атмосферне і колоритне місце, де я по волі чи ні познайомився з великою кількістю людей. На той час для мене виявилося повною несподіванкою те, що більшість з них є реально адекватними освіченими і цілком нормальними людьми. Саме там я познайомився з журналістом, письменником і режисером Вадимом Дишкантом. Після деяких співбесід та перегляду мого портфоліо мені і запропонували роботу, мета якої полягала в тому, що я на місяць їду до Індії і працюю над книгою фотографій “Божественная Индия”. За умовами контракту ми узгодили 12 міст які маю об’їхати, велику кількість архітектурних споруд та інші подробиці. Через два тижні я полетів до Індії.

Ця робота стала справжньою перемогою для мене у професіональному плані, адже в Києві живуть та працюють  дійсно багато фотографів, і чесно кажучи, переважна більшість нажаль нічим не займаються, окрім найпростішого заробітку з фотографії, — тобто побутовою фотографією. Але я завжди знав і вірив, що саме творчість у фотографії і постійна робота над складними серіями фотографій, робить тебе не просто професіоналом, а дає можливість виділитися, що на разі є чи не найважливішим у моїй справі.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Що потрібно знати лубенцю про Індію?

Хороше питання). Що потрібно знати лубенцю про Індію? Так це те, що по суті країни третього світу, як це ми часто чуємо в новинах, це не тільки переважна більшість африканських країн чи Індійські штати. Мушу сказати, що це також і села в нашій Полтавській області, і як на мене добрих 70 відсотків нашої України. Власне термін країна третього світу не обмежений суто економічними показниками, це і рівень корупції, і наше медичне забезпечення, і освіта, і що надзвичайно важливо — це культурний рівень. Я можу вас запевнити, що Індуси знають і поважають свою культуру та традиції. Найважливіше те,  що вони поважають все живе і себе в першу чергу, отже зовсім не їдять м’яса та не п’ють спиртного. Індуси надзвичайно набожні і будуть свої життя на ділі, а не на вірі, в цьому до речі як на мене найважливіша відмінність індуїзму та християнства, з відси їх повага до оточуючих і  повна не схильність до насильства. Ну, можу додати, що дороги у них так точно кращі, а бензин дешевший.

Так, я погоджуюся, Індія дійсно бідна країна, яка на жаль не завжди може дати людині освіту, але й часто просто не здатна порахувати своїх мешканців, і якщо зовсім не підготовленому європейцю, життя якого переповнене комфортом потрапити в місто наприклад Матхура, це буде дійсно культурний шок.

 Колорит та буденність в Індії? Чи є Індія насправді такою як її показують в новинах і кіно?

Індія дійсно надзвичайно, цікава та по справжньому унікальна держава. На разі за рейтингами інформаційних агентств AFP та Reuters Індія являється найсфотографованою країною в світі. Це означає що з 50 – 60 рр, а саме з «золотого періоду в фотографії», коли багато мандрівників чи професійних фотографів їхали в якусь країну працювали там і привозили до дому справді унікальний матеріал, що згоди продавався до газет, чи як об’єкт образотворчого мистецтва, пройшло дуже багато часу, на жаль зараз є інтернет і будь яку фотографію можна придбати на одному з фото банків. Тобто цікавість західних мандрівників до Індії величезна і так було завжди.

Про колорит в Індії можна говорити багато, я зараз згадую просто звичайний обід в кафе, в місті Драмсала на півночі, де знаходиться резиденція Далай Лами.  Ти сидиш за стільцем, навкруги люди майже всіх національностей, по столу в тебе бігають мавпи і намагаються щось вкрасти, а над головою літають папуги разом з орлами, а приносять тобі поїсти щось таке, що ти навіть і зрозуміти не можеш що це.

Вся суть у релігійних, культурних та географічних відмінностях. Сумно те, що ті процеси, що відбуваються в сучасному глобалізованому суспільстві, не можуть лишити осторонь навіть на стільки самобутню і сильну культуру, котра насправді вмирає на очах. Чи є Індія насправді такою як її показують в новинах і кіно? – вона є такою, якою ви будете готові її бачити.

 Розкажи найцікавішу історію чи пригоду, що сталася з тобою в Індії?

Історій було дуже багато, все через те що я дуже багато рухався, і зажди був з народом, а не в комфортній туристичній подорожі, кожен день був не схожий на попередній. Чого тільки не було: мене возили на мопедах, автостопом, на велосипедах, про залізницю я взагалі не згадую. В Індії існує 6 класів у пасажирських перевезеннях, можете собі уявити в які умови потрапляє людина коли подорожує найдешевшим класом? Це все справді не просто, адже Індія перенаселена. На разі кількість мешканців становить приблизно 1млд 200 тис. чол. І найголовніше те, що більшість водіїв абсолютно не знають, чи не поважають правил дорожнього руху, плюс усі учасники дорожнього ружу обожнюють галас, всі постійно сигналять, надзвичайно голосно слухають музику. Тобто відстань у 200 км. перетворюється на справжню пригоду. Я вже мовчу про те, що під час подорожі ти їдеш зазвичай у щент переповненому транспорті, на руках тримаєш чиїхось дітей, а головою намагаєшся тримати якусь посилку, і в цей моменти весь автобус з дитячою цікавістю розпитує тебе про батьківщину і рідних.)

 Що ти можеш побажати, та яку ключову пораду можеш дати починаючому фотографу?

Я можу дати багато чудових порад, адже досить довгий час я практикую майстер класи та індивідуальні уроки з фотографії. Але під час кожного з них я завжди повторюю, що фотографія – це найпростіший вид образотворчого мистецтва, тобто потрібно позбавитися від відчуття, що я творець, і відчути себе маленькою частиною одного цілого. Нарешті зрозуміти, що наявність фотоапарату не робить людину фотографом, і зробивши за рік чи два до п’ять тисяч посередніх фотографій, не потрібно вважати себе найкращим фотографом.

Фотографія, як ніяка інша справа, вимагає від людини доброго смаку, який на жаль не передається при народженні. Отже всьому потрібно завжди вчитися, та зростати на надзвичайно якісних кіно стрічках, розбиратися в образотворчому мистецтві , і багато читати. І звичайно потрібно працювати. Наприклад мій робочий день триває мінімум 9 годин, і це без вихідних. Потрібно розуміти, що у фотографії майже немає якоїсь музи чи натхнення, і взагалі коли мені кажуть про творчість я відповідаю, що творчість це у зірок естради, а в мене важка робота.

Де можна побачити твої фотографії?

В інтернеті — http://500px.com/dimataranenko та http://vkontakte.ru/club22668860

 Які плани на майбутнє?

Про це важко говорити, адже я вважаю що майбутнього я такого не існує. Я вірю в те, що наші сьогоднішні справи створюють нас завтрашніх, розуміючи причино наслідковий зв’язок людина перестаю буди заручником подій і має шанс сама впливати на власне життя. На разі я спільно з Українським національно культурним центром в Празі працюю над серією фотографій «Земля. Староріччя життя у новому домі.» Це сильна та цікава серія фотографій про етнічних чехів, що проживають на території України. Сповідаюся, я зможу випустити серію фотографій на осінь 2011р.

Планую серйозніше ставитися до продажів фотографій. Продовжую багато численні зйомки на замовлення. До речі, в Лубнах моя фотографія є досить популярно, і я з гордістю можу заявити, що маю інтелігентних і цікавих клієнтів.

Inlubny.com

Реклама